Коли йдеться про безбар’єрність, то й досі багатьом спадає на думку фізична доступність. Насправді в Україні на шляху до створення безбар’єрного простору таких напрямів шість. Їх визначає Національна стратегія, розроблена у межах ініціативи першої леді Олени Зеленської, затверджена у квітні 2021 року. Окрім фізичної безбар’єрності є інформаційна, суспільна, освітня, економічна і, не менш важлива за усі інші, цифрова.

Щойно людина заходить в інтернет чи просто бере смартфон у руки — вона вже опиняється у цифровому просторі. А от доступний він для неї особисто чи ні? І від чого це залежить? Чому цифрова доступність мастхев для компаній, що сповідують цінності безбар’єрності? Які фінансові вигоди та користь для суспільства? Про все це простими словами говорили експерти SoftServe під час вебінару для спільноти «Бізнес без бар’єрів», об’єднаної навколо ініціативи першої леді Олени Зеленської.

До вебінару експерти SoftServe підготували навчальні матеріали про те, що таке цифрова доступність та як її запровадити в компанії. Тепер цими знаннями спільнота «Бізнес без бар’єрів» ділиться з іншими.

Що таке цифрова доступність?

Це процес дизайну та розробки вебсайтів і застосунків у такий спосіб, щоб люди з інвалідністю могли ними користуватись. 

Скрінрідери — програми читання з екрана — допомагають отримати необхідну інформацію, підготувати презентацію, доєднатися до онлайн-зустрічі тощо. А ще через Інтернет можна придбати квиток, сплатити комунальні послуги, замовити доставку їжі, обрати одяг і зробити безліч інших корисних справ. Звісно, якщо обрані для цього ресурси дбають про комфорт усіх користувачів без виключення. 

Але цифрова доступність не з’являється сама собою. Розробники мають передбачити її для своїх продуктів, підтримувати з плином часу та цілеспрямовано додавати в програми нові функції. 

Чим цифрова доступність корисна для суспільства?

Насамперед доступність — це про і для людей. І її фундаментальна ціль — задовольнити ті потреби, у тому числі людей з інвалідністю, що є у реальному житті.

За даними Міністерства соціальної політики, у 2023 році 3 000 000 українців мали інвалідність. Хоча всього на рік раніше їх було на 300 000 менше. Бойові дії та обстріли мирного населення, що тривають, впливатимуть на цей показник. А отже саме час усвідомити важливість цифрової доступності: вона усуває бар’єри. Люди з порушеннями слуху, зору, моторики, користувачі з нейровідмінностями отримують можливості розвиватися і змінити світ на краще.

Але доступність — це не лише для людей з постійною інвалідністю, як-то ампутованою кінцівкою чи втраченим зором. У якийсь момент свого життя кожен може опинитися у ситуації з тимчасовими порушеннями здоров'я. Наприклад, зламана рука поступово відновиться, утім саме зараз гіпс викликає незручності у звичному користуванні ґаджетами — і тут стануть у нагоді голосові підказки чи керування жестами, які вже передбачені цифрою доступністю. 

Ситуативні проблеми можуть виникати й через ліки сильної дії, що впливають на моторику, спричиняють погіршення пам’яті та/або зору.

А ще здібності людини можуть погіршуватися з часом. І у старшому віці набагато зручніше користуватися смартфоном, якщо у ньому передбачена, наприклад, функція збільшення розміру тексту. Тому нинішня турбота про цифрову доступність — це частково турбота про нас самих у майбутньому.

Які переваги бізнесу дає цифрова доступність? 

Рентабельність є основою будь-якого бізнесу. Чи будуть рентабельними інвестиції у доступність? Будуть. Можливо, не одразу. Але у майбутньому, без ретельного планування та виконання стратегії цифрової доступності, компанії просто не зможуть працювати. Тому не варто втрачати можливість вже зараз зберегти кошти та уникнути непередбачуваних ситуацій, ніж потім поспіхом їх усувати та відволікатися від покращень головних інструментів, що приносять прибуток. Ну і звісно, певними перевагами можна користуватися одразу. Серед них:

• Популярність у пошукових системах

Коли компанія працює над вебдоступністю продукту, то структурує його сторінки, робить заголовки, створює мапу сайту і навігаційний ланцюг, додає альтернативний текст для зображень, мітки для полів введення, кнопок посилань. Власне, те саме покращує оптимізацію пошукових систем (SEO). І коли доступність ресурсу зростає, то пошукові системи це зчитують і піднімають сайт вище серед конкурентів.

• Покращення репутації компанії

Люди зазвичай готові купувати у тих бізнесів, які демонструють турботу про них. І доступність — одна з ознак, що компанія дбає про своїх кінцевих користувачів і враховує їхні потреби. Яскравим прикладом є низка міжнародних меблевих компаній, які серед іншого пропонують своїм клієнтам меблі, комфортні для людей з порушеннями моторики. Такі, щоб було легко самостійно, наприклад, пересісти з крісла колісного на ліжко. Компанії у такому випадку й інвестують, і заробляють на цьому гроші. Вклад у доступність потім проявляється у розробці нових дизайнів: спеціальні колекції розкуповують, бо вони виявляються зручними для усіх. До того ж позитивним досвідом люді охоче діляться.

І хоча насправді купівельну спроможність людей з інвалідністю в Україні важко розрахувати, можна приблизно зорієнтуватися по галузях. Ті, що наближені до побутового життя — фармація, продукти харчування чи речі щоденного використання — завжди мають більшу кількість потенційних клієнтів.

• Мінімальна витрата ресурсів

Щодо цифрової доступності існують два підходи: проактивний та реактивний.

У першому випадку бізнес отримує переваги, бо раціонально використовує час для побудови стратегії щодо доступності в організації. І потім поступово впроваджує її, на початку для ключового функціонала — з мінімальним використанням ресурсів, але з максимальною користю для людей з інвалідністю.

А от реактивний підхід — це протилежна тактика. Чекати особистих звернень або ж вносити зміни після отримання публічних скарг. Для компаній це безперспективний шлях. Командам розробників бракуватиме знань та навичок щодо доступності, а робочі процеси втрачатимуть ефективність.

І ще один нюанс, чому перевагу треба віддати саме проактивному підходу: у недалекому майбутньому можна дочекатися не просто скарги, а юридично оформленої вимоги чи навіть судового позову щодо недоступності продукту. Власне, певні міжнародні стандарти в Україні вже ратифіковані.

Цифрова доступність в Україні: юридичні зобов’язання

В Україні діють кілька документів, що стосуються інформаційно-комунікаційних технологій та їхньої доступності для людей з інвалідністю, зокрема: 

• ДСТУ (державний стандарт України) EN 301 549:2022 «Інформаційні технології. Вимоги щодо доступності продуктів та послуг ІКТ»
• Конвенція про права осіб з інвалідністю
• Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»

В останньому чітко зазначено: «Соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами». 

Отже, доступність — це не тільки питання соціальної відповідальності, а і юридичні зобов’язання. Наприклад, стосовно органів виконавчої влади та місцевого самоврядування вже законодавчо закріплено в постанові Кабінету Міністрів України, що вебсайти зазначених структур мають відповідати нормам ДСТУ. 

Для українського бізнесу спостерігається аналогічна тенденція. Ймовірно, що багато категорій будуть зобов’язані зробити вебсайти доступними. Наприклад для того, щоб реалізовувати лікарські препарати та медичні засоби. І не лише з погляду прогресивності, а просто, щоб мати можливість функціонувати в правовому полі, оскільки це буде вимогою. 

Вебвміст і стандарт WCAG — що це таке?

Цифрову доступність визначають настанови щодо вебвмісту. WCAG (Web Content Accessibility Guidelines) — це міжнародний стандарт загальної доступності, який містить конкретні та детальні критерії.

Стандарт WCAG охоплює широкий спектр порушень, зокрема зорові, слухові, фізичні, мовленнєві, когнітивні, мовні, навчальні та неврологічні, і використовується не лише в Україні (вже відомий ДУСТ як основа багатьох вебсайтів). На нього орієнтуються й інші країни Європи, а також США та Австралія. По суті, це величезний документ із безліччю пунктів і підпунктів, на відповідність кожному з яких треба перевірити створений компанією продукт. 

WCAG визначає три рівні вимог відповідності:

• A — найнижчий. Дозволяє людям з інвалідністю отримати мінімальний доступ до контенту на вебсторінці.
• AA — середній. Відкриває доступ більшій групі користувачів, містить читабельний текст, середній рівень контрастності та підтримки інтерфейсу. Щоб вебресурс вважався доступним, він має відповідати щонайменше стандартам цього рівня.
• AAA — найвищий. Призначений для того, щоб продуктом користувалися якомога більше людей з інвалідністю. Наприклад, вимагає жестової мови для аудіовмісту.

Стандарти цифрової доступності значно ширші, ніж можливість збільшити шрифт, увімкнути субтитри чи змінити спосіб навігації. Це про деталі — такі, як вимкнене автовідтворення відео- або аудіофайлів. Адже раптовий звук здатен дезорієнтувати людей із синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ), стати тригером для користувачів з аутизмом або навіть викликати напад в осіб, які мають епілепсію. Аналогічну реакцію можуть спровокувати елементи сайту (наприклад, банери), що мерехтять.

З чого почати програму розбудови доступності в компанії?

Важливо зрозуміти, на якому етапі доступності перебуває організація наразі. Для цього можна провести одноразовий аудит продуктів, послуг і процесів. Це завжди хороший крок — він виявить доступний контент, а також визначить ключові труднощі та що саме треба покращувати.

Після аудиту легше буде визначити цілі та ресурси, необхідні для досягнення мети. Краще за все йти від малого до великого. Наприклад, відібрати найбільш популярний  вміст та функціональність на сайті та зробити доступними насамперед їх. Не варто намагатися охопити одразу весь контент і задовольнити усі вимоги — це може бути складно і дорого. Розставлені пріоритети та гнучкість стануть доречними.

Перш ніж доносити ідеї до керівництва, слід з’ясувати, як поточний стан доступності продукту взаємодіє з цінностями компанії. Чудово, якщо бізнес прогресивний та націлений на повагу до клієнтів і допомогу у розв'язанні їхніх проблем. Тоді лишається підкріпити тези про доступність конкретними даними та прикладами: що в продукті треба змінити та чому це дійсно важливо.

І, звісно, треба домовитися про подальшу різнопланову підтримку. Без фінансування нікуди, тому варто чітко визначитися з обсягом, термінами та на що саме будуть спрямовані кошти. Після цього не на словах, а саме офіційно погодити зобов’язання щодо доступності, які беруть на себе окремі відділи та люди. А також визначити відповідальну особу/осіб, які збиратимуть інформацію з усієї компанії та матимуть розуміння, на якій стадії перебуває втілення програми.

Обов’язково має відстежуватися прогрес у досягненні цілей. Так, витрати та дохідність в організаціях контролюють постійно. А от доступність може перевірятися час від часу і без жодних графіків. Насправді, якщо цю складову не моніторити з такою ж частотою як основні метрики, то доступність відходитиме на другий план і досягнення будуть мінімальними.

Планування та керування процесом покращення доступності

Хто впроваджує доступність? Однозначної відповіді немає, адже кожен внесок важливий. Фактично усі люди в компанії мають якусь роль та можуть допомогти, адже тема доступності дуже широка і покриває безліч аспектів — в розробці, контенті, дизайні тощо. І це не про один проєкт, отже й підходити до цього питання слід систематично.

Керівництво має не тільки погодити стратегію досягнення та перевіряти прогрес, а й публічно підтримувати та ширити ідею доступності. Наприклад, меседжами через корпоративну розсилку, публікаціями в соцмережах або зверненнями під час конференцій. Люди мають відчувати, що доступність — не просто тимчасова забаганка, а дійсно важлива на рівні всієї організації. 

Дизайнерам слід знати, як саме люди з інвалідністю користуються Інтернетом та допоміжними технологіями. Також необхідно розуміти, як вибір стилів, кольорів і зображень може вплинути на здатність користувача сприймати вміст. І, звісно, застосовувати принципи доступності в посібниках із брендингу та шаблонах документів для організації. 

Для розробників основна відповідальність полягає у тому, щоб обрати бібліотеку коду із вмістом базових вимог доступності та переконатися, що код, який випускається, відповідає стандартам доступності. А коли в існуючі компоненти додаються зміни чи впроваджуються власні елементи — протестувати їх і за допомогою автоматизованих інструментів, і вручну.

Автори контенту мають вміти створювати доступні елементи, такі як заголовки, списки, таблиці та зображення. Наприклад, знати, як до посилання зробити опис, щоб скрінрідери його зчитали. Або додати альтернативний текст до картинки. Також необхідно розуміти основи створення доступних документів і мультимедійних файлів. Наприклад, в низці офісних програмних продуктів є вже вбудовані інструменти, які можна використовувати для покращення контенту. 

У впровадженні цифрової доступності може знадобитися допомога ззовні — і це нормально. Навіть більше: організації може бути корисним стороннє залучення з огляду на бюджет і наявність сертифікованих експертів з доступності. Власних ресурсів не завжди достатньо — як-от не у кожній компанії збереться фокус-група з людей з інвалідністю, які перевірять продукти на доступність і нададуть відгуки та рекомендації щодо покращення.

Будьте пильними

І кілька практичних порад, які зекономлять час і гроші. Бо чимало популярних рішень в питаннях доступності не завжди спрацьовують.

Наприклад, «накладки» — сторонні програмні засоби для виправлення доступності. Кілька додаткових скриптів до бази коду не зроблять вебсайт безбар’єрним. Додаткові функції на кшталт збільшення екрана чи вбудований скрінрідер теоретично мали б допомогти людям з інвалідністю скористатися ресурсом. Але на практиці картина протилежна.

Варто уникати альтернативних версій сайтів. Зазвичай вони позначені у кутку сторінки перекресленим вухом або великим оком. Насправді це дискримінація користувачів з інвалідністю, які не можуть працювати з головним ресурсом і змушені включати додатковий варіант. Який, між іншим, має не тільки дублювати зміст усіх сторінок, а й бути доступним. Чому тоді не попрацювати над ним якісно і не зробити одразу основним і зручним для усіх? 

Почати дбати про цифрову доступність ніколи не рано і ніколи не пізно. Адже це не про «один раз протестувати та виправити». Доступність — це не проєкт, а процес. І немає різниці новий продукт чи вже існуючий. Для прогресивних і відповідальних компаній, а саме такі об’єдналися у спільноту «Бізнес без бар’єрів», суспільно важливі зміни завжди на часі.