Сімейна екоферма «Бабині кози»

Анна Бабіна

Співзасновниця сімейної екоферми європейського рівня «Бабині кози».

Як все почалось?

Ідея створення ферми з'явилася у мого чоловіка Олександра ще у 2006 році. Така ідея з’явилась після відвідання козиних ферм у Чехії, Німеччині та Латвії. На той час козівництвом на теренах України мало хто займався, тому ми вирішили зайняти цю вільну нішу. У 2007 році ми придбали перших кіз. Це були звичайні українські кози, які давали 1,5-2 л молока в день. У 2009 році стадо вже налічувало 80 голів. Ці кози були молоді та малопродуктивні. Продукція від них попиту не мала. Молоко місцевих українських кіз має специфічний запах і смак, який подобається не кожному. Тому вирішили закупити породистих молочних кіз. В Україні таких на той час не було, довелося ввозити тварин з Латвії. Придбали 65 дорослих кіз та 85 козенят. З того моменту основним напрямком нашої роботи було розведення кіз зааненської породи в Україні. Їхнє молоко не має неприємного присмаку і запаху, а тому продукція з такого молока смачна.

Наступним етапом було створення власної сироварні для переробки молока

У 2015 році ми почали молоко не тільки виробляти, а ще й повністю його переробляти. Я вже була вагітна нашим первістком Захаром. У будні дні ми з чоловіком варили сири, а на вихідних їздили на фестивалі по всій Україні та реалізовували їх.

Це був важкий час. Я не знаю, звідки бралися ті сили.

Ми спали по 4-5 годин і працювали без вихідних і відпусток. Але це дало нам змогу вивести господарство зі стану «майже банкрут» на прибутковий рівень. Щороку ми більшу частину коштів вкладали у розвиток: купували нове обладнання для переробки молока, різну сільськогосподарську техніку, облаштовували комфортні умови для відвідувачів, яких, до речі, ставало все більше. Так ми почали паралельно займатися зеленим туризмом.

Новий напрям — гастротуризм

Ми налагодили роботу з десятками туристичних фірм зі всієї України. Почали проводити екскурсії з дегустаціями. У 2018 році облаштували комфортну залу для того, щоб відвідувачам було зручно за будь-яких погодних умов. Саме в той час спостерігався підйом  гастрономічних турів. В якийсь момент ми з чоловіком розділилися — на вихідних він їздив по фестивалях продавати сири, а я доглядала за козами, дітьми та приймала туристів. Це було неабияк важко фізично і морально, адже постійних працівників на фермі у нас не було, тому більшість робіт ми виконували самостійно. Бувало за день я мала прийняти декілька груп. Через це доводилося шукати дітям няню, яка б могла за ними приглядати, доки я працюватиму. В той час моїй донечці Соломійці ще не було й року, а сину Захару було 3,5 роки.

Перешкоди та нові виклики 

Кількість сироварень в Україні збільшувалась з кожним роком. Через це продажі на фестивалях значно падали, а кількість туристів знижувалась. А потім стався COVID-19. Ми прийняли рішення закінчити з фестивалями. Вже почали задумуватися над зміною напряму: просто купувати коров'яче молоко та робити з нього сир, а кіз потихеньку збувати. Так ми декілька разів на місяць варили коров'ячий сир і разом з козячим реалізовували у мережі відомих супермаркетів. Стабільні замовлення давали надію, що все буде добре. Але почалася війна.

Як війна змінила все

Реалізація практично зупинилася. Всі попередні канали збуту обірвалися. Потрібно було швидко шукати шляхи реалізації продукції. Протягом трьох місяців, двічі на тиждень, ми з чоловіком виїжджали продавати сири на ярмарок виробників у Тетієві — місцевому райцентрі. Ми знижували ціни на продукцію, щоб вона стала більш доступною для місцевого споживача. Щоб збільшити реалізацію нашої продукції, я почала їздити по магазинах в радіусі 20 км від ферми та пропонувати сир та молоко на продаж. 

Зараз ми утримуємо ферму на плаву лише коштом власних заощаджень. Проте резерви закінчуються. Потрібно терміново збільшувати продажі, щоб ферма могла сама себе прогодувати. Без обігових коштів довго працювати ми не зможемо і доведеться вирізати стадо, а цього робити не хочеться. 

До війни у  планах було запустити на фермі постійний сімейний ресторанчик, в якому туристи могли б смачно поїсти вишукані страви, зроблені з локальних продуктів. Кухню ми встигли облаштували. 

З початку війни ми на фермі провели вже три благодійні акції на підтримку ЗСУ і зібрали майже 30 тисяч гривень. Плануємо наступний захід ініціювати до свята Івана Купала. Також найближчим часом хочемо провести на фермі фотодень в стилі кантрі для збору коштів для підтримки ЗСУ.