Серія публікацій про бізнес на Сході України. Речі французьким модницям шиють у Попасній

Проєкт Дія.Бізнес спільно з Програмою ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки Європейського Союзу та урядів Польщі і Японії продовжують розповідати історії підприємців, які ведуть бізнес на Сході України в рамках мотиваційної кампанії «Великі історії малого бізнесу». 

Історія розповідає про Олену Бур’ян, власницю швейного бізнесу в Попасній на Луганщині.

Елегантні сукні та блузи для Франції шиють у райцентрі Попасна на Луганщині біля самої лінії розмежування. Власниця бізнесу Олена Бур’ян цінує своїх робітниць, платить за дитсадки для малечі молодих матусь і планує відкрити центр навчання швейної справи для школярів.

«Французькі замовники підбирають нам такі моделі одягу й такі обсяги, які ми можемо пошити для них: під нашу кількість працівників та з урахуванням того, яке обладнання ми маємо. Шиємо жіночий одяг — плаття, блузи, брюки, спідниці та дитячий одяг», — каже Олена Бур’ян.

Її підприємство працювало навіть під час активної фази конфлікту 2014-го. Щоправда, тоді була перерва у співпраці з французами — шили для харківського виробника чоловічі та жіночі куртки. Тепер знов працюють виключно на Францію: замовник сам щомісяця доставляє тканини та фурнітуру і тією ж вантажівкою забирає готові вироби.

Однією з найбільших проблем пані Олена вважає нестачу добрих швачок. Тому будує спеціальний навчальний цех, щоб давати професію випускникам шкіл.

Створити підприємство двічі

Швачка за освітою Олена Бур’ян за фахом не працювала. Вона працювала на будівництві, на АЗС, володіла пиріжковою… А ще — керувала швацькою фабрикою в рідній Попасній. Підприємство занепадало, довелося займатися ремонтом будівель, збирати колектив, шукати замовників. Фабрика запрацювала, але інвестори поставили іншого керівника, й підприємство невдовзі закрилося.

«На початку 2012 року дівчата-швачки прийшли до мене, розповіли, що всіх звільнили. Може, кажуть, щось придумаємо? Я знайшла маленьку будівлю, взяла обладнання в кредит, набрала людей. Контакти з французькою фірмою, з якою працювали за часів фабрики, у мене лишилися», — пригадує початок власної справи пані Олена.

Французькі партнери дивувалися, чому фабрику закрили, бо їх усе влаштовувало і гроші вони платили пристойні. Колишній керівниці фабрики повірили, що вона зможе виконувати замовлення як приватний підприємець. Помалу обсяги зростали, а колектив збільшувався, і до останнього часу в Олени Бур’ян працювали 12 швачок та близько 10 людей у розкрійному цеху.

Найважчі випробування 2014 року лишилися в минулому, власниця швацького виробництва замислилася про розширення. У пригоді став грант на створення робочих місць від уряду Японії, який пані Бур’ян отримала через Програму ООН із відновлення та розбудови миру в розмірі понад 310 тисяч гривень.

Потребуєш спеціалістів — навчи сам

«На той момент виробництво було розкидане — мені доводилося крій возити швачкам через місто на таксі. Я отримала грант на створення місць для 10 людей. Де їх розташувати? Міська рада погодилася за невеликі гроші продати мені напівзруйновану будівлю. Я її відновила, тепер ми усі працюємо під одним дахом», — розповідає Олена Бур’ян.

Зараз можливості виробництва обмежені наявним обладнанням. Асортимент можна було б розширити, як докупити устаткування. Та є інша проблема — багато сильних швачок поїхали шукати кращого життя. Аби утримати молодих жінок з дітьми, власниця підприємства оплачує за них харчування у дитсадках.

«Готуємо й нових спеціалістів. У місті в професійному училищі вчили швачок — тепер закрили спеціальність. То я просто зараз додатково прибудовую цех, де будуть саме навчальні класи», — говорить пані Олена. 

Ідею піддивилася під час навчального візиту до Польщі. Там швацькі підприємства дають обладнання до шкіл, у себе на виробництвах класи роблять, і після школи виходять готові спеціалісти. Це було б добре і для виробництва, і випускники шкіл вже мали би професійні навички — зі старту можна заробляти якісь гроші. Як все буде добре, будівництво завершиться наступного року, і хлопці та дівчата почнуть вчитися.

«Замовлень достатньо, а для роботящих рук праця знайдеться», — каже Олена Бур’ян.

Відео історії про швейний бізнес Олени Бур’ян на Луганщині доступне для перегляду за посиланням.

Ця історія була підготовлена в межах мотиваційної кампанії «Великі історії малого бізнесу», яка реалізується Програмою ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки Європейського Союзу та урядів Польщі й Японії. 

Програму ООН із відновлення та розбудови миру реалізують чотири агентства ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Структура ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки), Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).

Програму підтримують тринадцять міжнародних партнерів: Європейський Союз (ЄС), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Посольство США в Україні, а також уряди Великої Британії, Данії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Швейцарії, Швеції та Японії.

Автор представлених фотографій в цій історії — Олексій Ушаков.