Як відкрити у селі «міський» салон краси. Серія публікацій про бізнес на Сході України

Проєкт Дія.Бізнес спільно з Програмою ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки Європейського Союзу та урядів Польщі і Японії продовжують розповідати історії підприємців, які ведуть бізнес на Сході України в рамках мотиваційної кампанії «Великі історії малого бізнесу». 

Історія розповідає про Тетяну Земляк, яка відкрила салон краси у селищі Зарічне на Донеччині.

 

Ще недавно це було приміщення радянського зразка з допотопним обладнанням. Перукарня працювала кілька днів на тиждень. Тепер у селищі Зарічне Лиманського району на Донеччині є справжній салон краси, і на нестачу відвідувачів тут не скаржаться.

«Я дуже люблю свою роботу, втомлююся, але отримую справжнє задоволення», — зізнається Тетяна Земляк.

Вона — фаховий перукар із великим досвідом. Та останніми роками справа занепадала. Люди неохоче йшли до холодного й не дуже затишного приміщення, де розташовувалася перукарня.

Створилося порочне коло: люди не приходили, бо їм було некомфортно, а створити сучасні умови було неможливо через нестачу коштів. Розірвати це коло допоміг грант у 50 тисяч гривень на відновлення бізнесу від уряду Польщі та Програми ООН із відновлення та розбудови миру.

 

Режим роботи — «до останнього клієнта»

Вимити голову або пофарбувати можна було й раніше, але для того доводилося нагрівати воду в чайнику. До того ж температура в перукарні взимку була низька — опалити приміщення з чотириметровою стелею важко. Тож приходили сюди переважно ті, кому складно діставатися 12 кілометрів до райцентру.

«За рахунок гранту ми зробили капітальний ремонт, придбали сучасний економний конвектор, опустили стелю, поставили металопластикові вікна, полагодили тепле водопостачання. Закупили нове обладнання — від машинок до сучасних раковин для миття голови. І сталося диво: виявилося, що відвідувачів цілком достатньо!» — розповідає Тетяна Земляк.

Робочий день офіційно з 8:00 до 15:00, але насправді праця триває до останнього клієнта. Перед новорічними святами, зі слів Тетяни, доводилося й об 11-й вечора наводити красу жінкам та дівчатам. Велике навантаження перед Першим вересня, випускними. Та загалом, каже, сезонність не простежується.

Триває ремонт у ще одній кімнаті — там надаватимуть послуги, які вважаються «суто міськими»: педикюр, шугарінг, депіляція. А от майстер манікюру, якого раніше в перукарні не було, вже працює.

«На педикюр нову людину братиму, вже дала оголошення. На манікюр попит шалений, наша майстриня не встигає всіх обслужити. Якби був ще один майстер — обом би вистачало роботи, але з площами важкувато. Хоча й село в нас, усе це користується попитом», — каже пані Тетяна.

 

Перукар — як психолог

Населення в селищі Зарічному — 3 тисячі, поруч ще невеличке селище, яке раніше було дачним. Тепер там постійно живе багато людей. Це переселенці з неконтрольованої урядом території. Переважно міські. І вони теж формують попит на сучасні послуги в сільському салоні краси.

«Клієнти до тебе лояльні, коли ти вчишся і чесно про це кажеш. Мовляв, я такого ще не робила, але спробуємо. А з перших днів поводитися пихато, ніби «я великий майстер», та насправді не давати результату — справи не буде. Оце важливо», — розповідає Тетяна Земляк. 

Та вечірні зачіски й складні фарбування нечасто замовляють. Переважно — звичайні комерційні стрижки та фарбування.

«Перукар — це як психолог, дійсно. Відбувається тілесний контакт — ти торкаєшся людини. І людина тобі довіряє більше, ніж, припустимо, продавцю в магазині, тобі розповідають більше, ніж іншим. Люди люблять поговорити. І коли вони сідають до мене в крісло, чимось діляться, вони знають, що це лишиться між нами», — говорить Тетяна.

Отже, треба знайти тонку межу — вміти слухати, розмовляти, та водночас не говорити зайвого, бо всі одне одного знають. І, звісно, не обговорювати клієнтів з іншими або в присутності когось, хоча «інколи бувають досить нервові відвідувачі». Ці правила Тетяна Земляк поставила для усіх, з ким працює разом. Тому що контакт з клієнтом — найдорожче.

Ця історія була підготовлена в межах мотиваційної кампанії «Великі історії малого бізнесу», яка реалізується Програмою ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки Європейського Союзу та урядів Польщі й Японії. 

Програму ООН із відновлення та розбудови миру реалізують чотири агентства ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Структура ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки), Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).

Програму підтримують тринадцять міжнародних партнерів: Європейський Союз (ЄС), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Посольство США в Україні, а також уряди Великої Британії, Данії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Швейцарії, Швеції та Японії.

 

Автор представлених фотографій в цій історії — Сергій Пудіч.